Dear Rodovidians, please, help us cover the costs of Rodovid.org web hosting until the end of 2025.
Ананій Захарович Собченко
From Rodovid EN
| Lineage | Собченки |
| Sex | Male |
| Full name (at birth) | Ананій Захарович Собченко |
Notes
Охріменко Іван Лукич вдруге подзвонив із Корости шева: — Страшний був голод 1933 року — доходило до людоїдства, а держава продавала хліб за кордон... Криваві репресії в тридцяті роки — країна одна проти зазіхань капіталізму, а всередині неї, по суті, соціальний самогеноцид... У шістдесяті роки я очолював комісію по реабілітації в Брусилівському районі, переглянув близько тисячі справ. Не відав, не гадав, що таке могло діятися!.. Скільки постало людей із таким пекучим минулим і, по суті, без майбутнього!.. Іван Лукич Охріменко, уродженець Брусилова, вчителював у Коростишеві та Макіївці, колишній фронтовик, редактор районної газети, секретар райкому партії, нині персональний пенсіонер. — У те, що розповіли, не повіриш. Але таке було. Ми пекли блинці з гнилої картоплі, ще корову мали, то дуже смачні блинці з молоком були. Якось пасли корів за Кручею, там, де мали випас для коней поштових, тоді машин не було, то возили пошту кіньми, на пошті їх двадцять пар було. Пас їх середульший син Ганая, ім*я вже забулося. Побачив у мене блинця, пляшку молока і вже не зводив голодних очей: «Дай блинця, дай молока, то скажу, що батько роблять». — «А нащо мені твій бать- ко?» — кажу. Тоді він: «А старченя ж приходило до нас». — «Ну то й що?» — «Прилягло спочити на лежанці»... — «Зараз прошаків багато». — «А батько його косою і тепер м'ясо варить. Я і тобі за блинця вділю». Жив Ганай у Брусилові на Кручі, це ліворуч, якщо переїхати міст через Здвиж од костьолу. Збіглися люди, винесли баняка, а з нього отак дитяча рука виглядає. Всю сім'ю Ганаїв вислали, щоб новоствореного колгоспу не ганьбили. Ганаї — це по-вуличному, а так — то сім'я Ананія Захаровича Собченка, його дружину звали Санькою. Жив біля Ганая ще Іван Муха, він також усе це знає. У них помер од голоду перший син, то вони його на могилки не носили. Чого Ганаї, Ганай? А казали не Анань, а Ганань, Гананій, так і пішло Ганаї.
Ткаченко Василь Савич, вчитель, скільки й живе — усе тут, на Цегельні, де народився, тільки у війну німці примусово вивозили на роботи до рейху, а то все тут, на вулиці, що підперізує містечко з півночі:
— Юхим Лапуца завідував першим цегельним заводом, із того й вулиця Цегельня, тут кіньми крутили барабан, місили глину, тачками вивозили до шоп, біля шоп формували цеглу. Там працювали — ще від комуни і пізніше — від колгоспу. Як ми, діти, в тридцять третьому році виглядали його, ждали, коли від костьолу, де контора колгоспу, Лапуца буде везти їжу на конику. їде, було, і все: «Псьов, псьов!» Хліб з вівса, кандьор з лободи — що ще треба було, коли пухли з голоду, мерли, як мухи, коли людина на людину кидалася?.. Це ж тоді зайшла до Ганаїв Санька, то була Олександра Петрівна Білодубенко, сусідка, і вже не вийшла з хати.
From grandparents to grandchildren
