Володимир Пантелеймонович Оскілко b. 1892 d. 19 June 1926

From Rodovid EN

Events

1892 birth: Городок, Рівненський повіт, Волинська губернія, Російська імперія

19 June 1926 death: Городок, УСРР, СРСР, застрелений

Notes

Володи́мир Пантелеймо́нович Оскі́лко (нар. 1892, с. Городок Рівненського повіту — пом. 19 червня 1926 року, там само). — військовий і громадський діяч часів УНР, отаман, генерал-хорунжий Армії УНР, командувач Північної групи військ Директорії, командувач Північно-Західного протибільшовицького фронту. Був одним із керівників Української партії соціалістів-самостійників, за підтримки її членів організував невдалий переворот у Рівному.

Володимир Оскілко (1892–1926) походив зі с. Городок поблизу Рівного. Після закінчення гімназії та вчительської семінарії працював народним учителем у селі Золоте біля міста Дубровиці на Поліссі.

В роки І Світової війни служив у російській армії, де отримав чин поручника. Після Лютневої революції 1917 року став комісаром Тимчасового уряду в Тульській губернії. Наприкінці року повернувся на Волинь, де брав участь в українізації війська. На початку 1918 року був призначений комісаром Центральної Ради у Рівненському повіті. За гетьманату Павла Скоропадського командував охороною стратегічно залізничного вузла у Коростені.

У перші дні Директорії полковник Оскілко організовує велику групу повстанських військ, а потім працює у складі оперативного управління Генерального штабу армії УНР. У січні головний отаман Симон Петлюра призначає Володимира Оскілка командувачем Північної групи та присвоює звання генерал-хорунжого. Його ім'я наказом головного отамана було присвоєно Першому галицькому стрілецькому полку. Північна група досить успішно діє на Волині та Поліссі, стримуючи наступ більшовиків та Польщі й залишаючись після Січових Стрільців найдисциплінованішим та найбоєздатнішим з'єднанням Наддніпрянщини. У квітні 1919 року на Волинь стягуються рештки сил Директорії, і Рівне стає тимчасовою столицею УНР.

За партійною орієнтацією Оскілко належав до Української партії самостійників-соціалістів (УПСС), яка була в явній опозиції до тодішнього уряду Бориса Мартоса. Цей уряд у складі соціал-демократів (УСДРП) та соціалістів-революціонерів (УПСР) замінив 9 квітня 1919 року кабінет Сергія Остапенка. Таке "полівіння" українського уряду було спричинене бажанням протистояти більшовицькій навалі шляхом перейняття її демагогічних і популістських гасел. До речі, подібні настрої, особливо після комуністичного перевороту в Угорщині, спостерігались у той час навіть у Галичині (Дрогобицький заколот у квітні), то що вже казати про Велику Україну.

Кілька тижнів перед тим, 22 березня 1919 року, у Кам'янці Подільському (тимчасовій столиці УНР) діячі УСДРП і УПСР при допомозі полковника Жуківського зайняли місто і повіт, оголосили уряд С.Остапенка незаконним й утворили "Комітет охорони республіки". Цей комітет проголосив приєднання до більшовицької УСРР – щоправда, з вимогою "виведення російських військ з України й українського характеру державності". 26 березня до Кам'янця прибула надійна військова частина на чолі з отаманом Хомодовським з УГА, і під загрозою арешту самозваний комітет самоліквідувався. Але наслідком "кам'янецької бучі" і стала відставка уряду С.Остапенка та "полівіння" керівництва УНР.

Війна на два фронти з переважаючими польськими та більшовицькими силами приводила в перспективі до неминучої катастрофи. Оскілко запропонував замирення з Польщею та концентрацію всіх сил на протибільшовицькому фронті. Відчуваючи незадоволення Оскілка новим урядовим курсом, Симон Петлюра намагався усунути його від командування Північною групою. Коли це не вдалося, то стали забирати зі складу групи військові частини й усувати його прихильників, насамперед начальника штабу В.Аґапієва.

Всеволод Аґапієв

З іншого боку, однопартійці з УПСС робили для Оскілка найширшу рекламу як діячеві, який покликаний рятувати Україну. В таких умовах отаман відважився здійснити переворот, посилаючись на те, що "урядові соціалісти" мають намір домовитись з більшовиками проти незалежності України. "Самостійники-соціялісти провадили агітацію за передачу Петрушевичеві головування в Директорії, а отам. Оскілкові, своєму однодумцеві, що командував Північною групою, обов'язків головнокомандуючого українською армією. Як на мотиви цього указувалось на те, що, мовляв, Петлюра, як людина некомпетентна в військових справах, головним чином завинив невдачі на українському фронті. Рівненський фронт, казали вони, зберігся тільки тому, що Північною групою командував от. Оскілко, який, мовляв, не дуже прислухався до наказів головного командування, а робив так, як сам вважав за потрібне. Той факт, що з цілого українського фронту фактично залишився лише північний з групою от. Оскілка і що до Рівного переїхав цілий державний центр, надзвичайно запаморочив голову як самому Оскілкові, так і його однодумцям. Самостійники-соціялісти відверто займалися звеличуванням Оскілка, називаючи його «молодим українським орлом», на якого, мовляв, з подякою і надією дивиться ціла Україна", – писав один з тодішніх міністрів уряду В.Мартоса Ісак Мазепа.

Оскілко планував здійснити переворот 30 квітня 1919 р., але дізнався, що йому загрожує арешт, і Петлюра вже призначив на його місце генерала Желіховського. Ввечері 28-го він скликав на нараду своїх однопартійців і заявив їм, що готовий або негайно виступити, або виїхати за кордон. Вирішили починати негайно. Вночі вірні Оскілку військові заарештували всіх присутніх у Рівному міністрів і керівників УСДРП та УПСР, а також зайняли усі ключові пункти міста. Сотня кінноти була послана в Здолбунів, щоби заарештувати Симона Петлюру. Згодом для цього було вислано ще панцирний поїзд. Проте головний отаман був попереджений, і ця акція не вдалася. Оскілко вважав, що після усунення Петлюри Директорію мав би очолити президент Української Національної Ради ЗУНР (ЗО УНР) Євген Петрушевич.

29 квітня Оскілко вислав телеграму Євгенові Петрушевичу з проханням, щоб УГА не втручалась у справи УНР. Одночасно він видав і надрукував в газеті "Воля" кілька відозв до війська, до селянства, до цивільного населення, до урядовців. Робились спроби вийти на контакт з польським урядом з метою укладення перемир'я, щоби повернути всі сили проти більшовиків.

Оскілка інтернували в польському таборі, а потім він перебрався до Відня. У 1921 році повернувся до Рівного, де співпрацював з польською владою і видавав газету «Дзвін». 1924 року він видав книгу спогадів «Між двома силами».

19 червня 1926 року Оскілка застрелили у його рідному селі Городок. Похований він у с. Хотинь (тепер Рівненський район). Офіційно польська поліція вважала, що його вбили більшовицькі агенти.

Але генерал Армії УНР і діяч ОУН Микола Капустянський писав: "Оскілко згодом уже після скінчення війни за свою "хрунiвську працю" на Волині був покараний на смерть членами Української Військової Організації" (Капустянський М. Похід Українських армій на Київ–Одесу в 1919 році // Україна. 1919 рік. – Київ, 2004. – С. 83).

• http://zbruc.eu/node/21750

From grandparents to grandchildren