As of 18 August 2010, you must register to edit pages on Rodovid (except Rodovid Engine).

Микола Володимирович Струтинський b. 1 April 1920 d. 11 July 2003

From Rodovid EN

Person:873307

Lineage	Струтинські
Sex	Male
Full name (at birth)	Микола Володимирович Струтинський
Parents ♂ Владимир Степанович Струтинский [Струтинские] d. 1944 ♀ Марфа Ильинична Бартманская (Струтинская) [Бартманские] b. 1894 d. 6 March 1943
Wiki-page	wikipedia:uk:Струтинський_Микола_Володимирович

Events

1 April 1920 birth: Тучин, Рівненська область, УСРР

11 July 2003 death: Черкаси, Україна

after 11 July 2003 burial: Янівське кладовище, Львів, Україна

Notes

Микола Володимирович Струтинський — (* 1 квітня 1920, Тучин, Рівненська область — † 11 липня 2003) — письменник, більшовицький журналіст. Сталінський диверсант. Лауреат літературної премії імені М. Кузнецова.

Народився в місті Тучин, Рівненської області. Очолював диверсійну групу сталіністів, яка була сформована сім'єю Струтинських, братами Ростиславом, Георгієм та їхнім батьком Володимиром, на початку війни у 1941 р.

До війни Микола Струтинский був наймитом. Мати Миколи Струтинського, Марфа Іллівна, благословила в партизани шістьох синів, сама билася з німцями і загинула 6 березня 1943 року під час виконання завдання партизанського командування з виявлення точного місцезнаходження рейхскомісара України Еріха Коха.

Її чоловік і сини на той час уже створили партизанську групу, яка вивчила Невірківський і Липенський ліси, зібрала зброю і боєприпаси, потім поповнилася родиною Янчуків та іншими земляками. Група перерізала телефонний зв'язок, знищувала німецьких солдатів і поліцаїв.

17 вересня 1942 року люди Струтинського випадково зустрілися в лісі з загоном, на чолі з Дмитром Медведєвим, який пізніше описав цю зустріч у своїй книзі "Це було під Ровно". Загін Струтинского на той час налічував 51 бійця і приєднався до загону Медведєва.

Микола Струтинский здійснював зв'язок між загоном Дмитра Медведєва і сталінським підпіллям Миколи Остафова, його брат Георгій Струтинський був особистим охоронцем провокатора з НКВД Ніколая Кузнецова.

У жовтні 1944 року в Кремлі Калінін вручив Миколі Струтинському орден Леніна, а братові Георгію - орден Червоного Прапора за успішні терористичні акції.

Після війни Струтинський проходив службу в органах КҐБ Львівської області. Написав повісті "Дорогою безсмертя", "На берегах Горині і Случі", "На межі безсмертя". Багато часу полковник КҐБ присвятив пошуку місця поховання Кузнецова і відновленню історичної справедливості відносно його імені, натрапляючи на протидію колег і партійного керівництва. При цьому Микола Струтинский ризикував життям, а один з його помічників був убитий, і цей злочин не розкритий.

Останні роки свого життя Микола Струтинский прожив у Черкасах, де він продовжував писати книги, вів просвітницьку, військово-патріотичну роботу, брав участь в політичному житті, будучи членом Соціалістичної партії України. В цей час на Миколу Струтинського було здійснено замах, колишнього розвідника врятувала лише щаслива випадковість.

У травні 2003 року Придніпровська райрада Черкас рекомендувала кандидатуру М.Струтинського на присвоєння звання "Герой України".

Поховали Миколу Струтинського на Янівському цвинтарі у Львові.