As of 18 August 2010, you must register to edit pages on Rodovid (except Rodovid Engine).

Микола Григорович Козицький b. 8 January 1880 d. 30 October 1920

From Rodovid EN

Person:830076

Lineage	Козицькі
Sex	Male
Full name (at birth)	Микола Григорович Козицький
Parents ♂ Григорій Козицький [Козицькі]
Wiki-page	wikipedia:uk:Козицький_Микола_Григорович

Events

8 January 1880 birth: Сцибори, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія

30 October 1920 death:

Notes

Мико́ла Григо́рович Коз́ицький (8 січня (20 січня за новим стилем) 1880, Кам'янець-Подільський — 30 жовтня 1920) — радянський державний і партійний діяч.

Учасник Революції 1905–1907 років в Одесі. Неодноразово піддавався репресіям. У 1907 втік із заслання за кордон (Англія, Німеччина, Австрія). Член Комуністичної партії з 1909 року. З 1910 на партійній роботі в Києві, Катеринославі, Петербурзі. У 1910–1912 роках навчався на медичному факультеті Київського університету. Виключений за революційну діяльність.

Після лютневої революції 1917 член завкому заводу «Сіменс і Гальске» в Петрограді; член Василеострівського райкому РСДРП(б); працював у Центральній раді фабзавкомів. Один з організаторів Червоної Гвардії. Учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді; після — член Петросовєта, член комітету Петрограду партії, член ВЦВК. У 1918 голова міської Ради, потім голова губернського виконавчого комітету в Нижньому Новгороді. У 1919 в Червоній Армії на Південному фронті. У 1920 голова Подільського (м. Вінниця) губернського ревкому, член президії губернського комітету КП(б)У. За офіційною версією — загинув в бою. Смерть Козицького описана у документально-історичному романі Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр» у розділі «Негероїчна смерть тов. Вільгруде-Соколова».

Іменем Козицького названо завод в Ленінграді, радіозавод в Омську.

Іменем Козицького також названо вулицю у Вінниці.

29 вересня 1970 року в Кам'янці-Подільському вулицю Спортивну перейменовано на вулицю Козицького.

Згадки

– Ісполнітє как лучше сваі абязатєльства пєрєд пролєтарскім гасударством і правітєльством. Я – начальнік Подольской губчєка Вільґруде-Соколов, а ета таваріщ начальнік губрєвкома Козіцкій. Ми с Вінніци вєзьом важниє матєріали в Харьков. І ваабщє імєєм важниє дела к Всєукраінскай ЧК і ЦК компартіі. Панімаєтє?

Водій пірнув у авто. З-під керма виглядала лише його спина. Той, що розмовляв зі мною, зблід і збентежено підняв руки. Голова ревкому, зробивши жахливо-розпачливу міну, підніс праву руку і вистрілив собі в скроню з маленького "Браунінга", який тримав у рукаві.

До кулешу того дня мали панські додатки. Випили за упокій душ Козицького і Вільгруде, щоб легко їм на тому світі гикалося, поїли і кури, і вино, і тістечка з варенням.