Микола Іванович Мацапура b. 10 August 1900 d. 3 January 1974

From Rodovid EN

Events

10 August 1900 birth: Радомишль, Київська губернія, Російська імперія

child birth: ♀ Тетяна Миколаївна Мацапура [Мацапури]

marriage: ♀ Віра Іванівна Бура (Мацапура) [Бурі] b. 5 September 1900 d. 29 January 1991

3 January 1974 death: Київ, УРСР, СРСР

Notes

Мацапу́ра Микóла Івáнович (* 10 серпня 1900, м. Радомишль, тепер Житомирської області — † 3 січня 1974, м. Київ) — український мистецтвознавець, шевченкознавець, діяч музейної справи.

Народився 10 серпня 1900 року в Радомишлі. Закінчив 1919 року Радомишльську чоловічу гімназію і того ж року мобілізований до Червоної армії, служив писарем. На початку 1930-х років деякий час навчався в Харківському автошляховому інституті. З 1933 року — в музейних установах Харкова: завідувач меморіального відділу НДІ Тараса Шевченка, надалі — завідувач фондів, головний зберігач — заступник директора з наукової частини Галереї картин Т. Г. Шевченка. 1941 року закінчив курси підвищення кваліфікації наукових працівників художніх музеїв у Ленінграді. У 1941 році керував евакуацією з Харкова експонатів Галереї, а також прибулих з Києва цінностей Центрального музею Т. Г. Шевченка та Будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві. В евакуації працював на військовому заводі в м. Куйбишеві (тепер — Самара). 1943 року відкликаний до Уфи, де на той час перебували Академія наук УРСР і Спілка художників УРСР, і призначений заступником директора новоутвореного Державного літературно-художнього музею Т. Г. Шевченка і одночасно — заступником директора та завідувачем фондів Державних фондів художніх музеїв України. У другій половині 1944 року займався реевакуацією музейних цінностей, що були евакуйовані у 1941 році, з Новосибірська до Харкова.

З 1944 по 1950 роки — директор Державного музею Т. Г. Шевченка (тепер — Національний музей Тараса Шевченка), з 1950 року — заступник директора цього музею з наукової частини, з 1953 року — директор Літературно-меморіального будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві. 1956 року важко захворів і вийшов на пенсію, продовжуючи до кінця життя науково-дослідну роботу на ниві шевченкознавства. З 1965 року — член Спілки художників України (секція мистецтвознавства). Дружина — художниця Віра Іванівна Бура-Мацапура, учениця Михайла Бойчука. У фондах Національного музею Тараса Шевченка зберігаються її роботи — плакат з нагоди відкриття Державного музею Т. Г. Шевченка (1949), офорт «Палаючий Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка, підірваний фашистами», малюнки, виконані у Каневі. Керівництво музейними установами[ред.] У будинку на бульварі Тараса Шевченка, 12 (колишній особняк М. А. Терещенка, зведений в 1870-х роках за проектом В. М. Ніколаєва), нечисленний колектив музею, очолюваний М. І. Мацапурою, за 8 місяців створив першу в історії шевченківських музеїв розширену експозицію, що містилася в 24 залах. 24 квітня 1949 року музей було відкрито для відвідувачів. За ініціативи й під керівництвом Миколи Івановича у 1953 — 1955 роках здійснено ремонт будівлі, значне переобладнання і технічне переоснащення приміщень Літературно-меморіального будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві. М. І. Мацапурі належить також авторство й організація побудови експозицій: музею Державного заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» в Каневі (1946 — 1950); Державного літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові (1947); музею Івана Франка для Товариства об'єднаних українців, що мешкають у Канаді (1954 —1956); організація побудови експозиції літературно-меморіальних музеїв: В. Г. Короленка в Полтаві (1946) та М. О. Островського у Шепетівці (1947 та 1950). Наукова діяльність[ред.]

Перші наукові публікації М. І. Мацапури належать до 1945 року. Автор багатьох атрибуцій та коментарів, наукових праць, статей. Упорядник та автор атрибуцій 7-го — 10-го томів Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка у 10-ти томах (1961), «Мистецької спадщини» Тараса Шевченка у 4-х томах (1961). Підтримував творчі зв'язки з відомими шевченкознавцями І. Я. Айзенштоком, Є. А. Ковалевською, М. І. Моринцем, П. В. Журом, письменницею та літературознавцем М. С. Шагінян та ін. Нагороди та відзнаки[ред.]

Медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.» (1944); Почесна грамота Комітету у справах мистецтв при РНК СРСР (1942); Почесна грамота Комітету у справах культурно-освітніх установ УРСР (1949); Подяка Правління Українського товариства культурного зв'язку з закордоном (1956). Цікаві факти[ред.]

Усі шевченківські цінності, евакуйовані з Харкова на початку війни, було врятовано, і жоден експонат не загинув під час реевакуації з Новосибірська через Москву до Харкова. Микола Іванович провів екскурсію для урядової комісії, що оглядала експозицію ДМШ, в якій були родич Тараса Шевченка Терентій Шевченко, М. С. Хрущов з сином Сергієм, М. П. Бажан, П. Г. Тичина, І. С. Їжакевич та інші відомі політичні та культурні діячі.

З ініціативи М. І. Мацапури Хрещатицький провулок, де під № 8-а (у колишньому будинку Житницьких) розташований Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка, 1954 року перейменовано на Шевченка Тараса провулок.

Відомий український історик, дослідник і глибокий знавець козаччини Д. І. Яворницький, з яким М. І. Мацапура зустрічався 1935 року у Дніпропетровську, вважав Миколу Івановича нащадком запорозького сотника на прізвище Мацапура, який перший кинувся у бій з польською шляхтою під час битви під Жовтими Водами (1648).

На відзнаку 110-річчя зо дня народження М. І. Мацапури 15 вересня 2010 року відбувся вечір пам'яті в Національному музеї Тараса Шевченка, було розгорнуто виставку фотоматеріалів, друкованих робіт М. І. Мацапури, що зберігаються в родинному архіві. У 2011 році вийшов збірник наукових статей М. І. Мацапури і спогадів про нього «Дослідник на ниві Шевченкознавства», укладений донькою Тетяною Миколаївною Мацапурою. У збірнику, зокрема, міститься список наукових праць, статей та фактів участі М. І. Мацапури в роботі секції мистецтвознавства Спілки художників УРСР (всього 118 назв).

From grandparents to grandchildren