As of 18 August 2010, you must register to edit pages on Rodovid (except Rodovid Engine).

From Rodovid EN

Lineage	Шумы
Sex	Male
Full name (at birth)	Прокофий Прокоп Шумейко Шум

Events

child birth: ♂ Іван Прокопійович Шумейко Шум [Шуми]

Notes

1 . Прокіп Шумейко ,полковник ніжинський .

2 . Ігнат Шумейко , полковий хорунжий ( полк Чигіринський .сотня Кременчуцька ) .

3 . Максим Шумейко ( полк Чигіринський , сотня Потоцька ).

4 . Василь Шум , полковий старшина Ніжинського полку .

Так це було ци ні ? Хто знає . Російський агент В . Горегостєв повідомляв , що 11 жовтня 1651 року в боях під Любичем приймав участь Шумейко ( який ? адже Любич — їх осередок ) . Далі сліди Прокіпа Шумейка зникають . Можливою датою його смерті вважають 1651 чи 1652 роки ( Ю . Мицик ).

Його син Іван Прокопович Шумейко згадуєтся у 1649 році як шляхтич гербу ” Полота ” (зміненого ) , полковий старшина ніжинського полку , сотник особливої ( ” спецназ ” )моровської сотні . Іван Прокопович мав нащадків ( див ” Малоросийский гербовник ” В.А. Модзалевского ) . Слід пам’ятати , що в часи Б . Хмельницького шляхетська гідність не успадковувалася . У XVII ст чернігівська аристократія поповнилася численними польськими родами і місцева еліта литовського походження була прийнята до польських гербів .

• http://www.shumeyko.info

Про Прокопа Шумейка — одного з героїв Національно-визвольної війни українського народу проти гніту Речі Пос­политої середини XVII ст. — не знаходимо жодної згадки в енциклопедіях та довідкових виданнях. Через брак джерел можемо лише в загальних рисах сказати про життєвий шлях цього славного сина українського народу, сучасника Нали­вайка і Хмельницького...

Прокіп Шумейко народився у 1571 р. в сім'ї дрібного православного українського шляхтича. Не відомо, де він народився, але його постійне тяжіння до Сіверської України дає підстави саме тут шукати родове гніздо майбутнього козацького полковника. Н. Яковенко вважає, що Шумейки походили з ленників Остра і Овруча. Очевидно, ще за­молоду Прокіп дістав освіту, принаймні свої універсали він писав і власноручно. До 1648 р. згадок про нього у джерелах немає, і тільки запис королівського секретаря Анджея М'ясківського у «Секретному і правдивому щоден­нику» (1651 р.) дає підстави вважати, що в його довгому житті не бракувало морських та сухопутних походів.

З вибухом Визвольної війни Прокіп Шумейко одразу став одним з її чільних керівників. Уже в липні 1648 р. бачимо його полковником ніжинським і чернігівським. Об'єд­нання в одних руках командування двома козацькими полками (фактично трьома, бо Стародубський полк тільки починав формуватися) засвідчує неабиякі авторитет і роль Шумейка у середовищі українських повстанців. За даними російського гінця І. Трифонова, він був відправлений з Чигирина 21 липня 1648 р. гетьманом Богданом Хмельницьким, який наступного дня виступив у похід під Пилявці. Разом з ним мали вирушити полковники Головацький з 20 тис. і Шумейко з 10 тис. козаків. Однак це твердження Трифонова є сумнівним, бо вже 25 липня Шумейко, будучи ніжинським і чернігівським полковником, видав у таборі під Черніговом свій універсал — перший з чотирьох відомих документів Шумейка. Шумейко гарантував недо­торканість млина мельника Василя Копачевського від зазіхань якогось мельника Івана та інших можливих претенден­тів. При цьому він підкреслював, що «в тих добрах своїх і не тилко панове або теж мелник мелникови, але й сам пан гетман его м[и]лост Богдан Хмелницкий кривды не чинит и не розказуэт никому чинити». Універсал був виданий напри­кінці облоги Чернігова, який впав буквально через кілька днів (принаймні до 2 серпня).

З цього моменту Чернігів стає одним з найпотужніших центрів відродженої Українсь­кої держави. Майже одночасно відбулося й розмежування Чернігівського та Ніжинського полків: Шумейко залишив за собою пірнач ніжинського полковника, а його сподвижник Мартин Небаба став полковником чернігівським. Звільнення Сіверської України від іноземних загарбників продовжувалося.

У серпні 1648 р. Шумейко бився під стінами Лоєва. Однак у цей час він отримав наказ Хмельницького виступити на Кодак (нині — Дніпропетровськ), де засів знач­ний гарнізон військ Речі Посполитої. Про цей наказ згадував, між іншим, російський воєвода Плешеєв у листі до царя Олексія І від 22 серпня 1648 р. Про це ж безпосередньо заявляв і сам Шумейко у своєму листі від 27 серпня, адре­сованому гомельському старості З. Слушці. При цьому він звинувачував Річ Посполиту в наступі на козаків, «на добра наші», у порушенні прав і вільностей Війська Запорозького, що змусило козаків «трохи переступити звиклі кордони» погоні за польсько-литовською шляхтою, яка взяла у полон «наших братів».

Кодак боронився проти українських повстанців з червня 1648 р. і поки що спроби взяти його були безрезультатними Виступивши з-під стін Лоєва 27 чи 28 серпня, Шумейко вже в середині вересня або трохи пізніше став під Кодаком. Очевидно, цей шлях він подолав Дніпром, пливучи із своїм полком на байдаках. У той же час сюди прибув і полк Якова Вовченка, можливо, сина славного Костянтина Вовка, котрий 1625 р. брав участь у посольствах до короля, а в 1635 р. громив шведів на Балтиці. Формальне керівництво трьома полками належало наказному корсунському полковнику Мак­симу Нестеренку, котрий теж прибув під Кодак (Старий Кодак) зі своїми людьми. Прихід великого українського війська зламав дух обложених і 1 жовтня 1648 р. після короткотривалої облоги вони капітулювали [1], а 2-го, покинувши Кодак, виру­шили понад правим берегом Дніпра до Крилова, прямуючи на Чигирин. На певній дистанції за ними йшли козаки з полку Шумейка і вже 9 жовтня були під Криловом. У той час Хмельницький наступав на Львів і, враховуючи велику відстань, важко припустити, що Ніжинський полк вирушив навздогін. Очевидно, Шумейко повів свій полк до рідних місць боронити північні кордони Української держави. Згаданий А. М'ясківський не випадково відзначав, що Шу­мейко «всі посольства з іноземними (державами) відправляв». Так, 27 квітня 1649 р. він у складі вузької групи осіб на чолі з Б. Хмельницьким приймав у Чигирині російського посла Григорія Унковського. Відомий епізод з 1650 р., коли Хмель­ницький, розлючений дволичною політикою Москви щодо України, хотів ударити по обличчю іншого московського посла, але Шумейко, який був присутній при переговорах, перехопив руку гетьмана і запобіг великому дипломатичному скандалу. У кампанії 1649 р. Шумейко разом з М. Небабою боронив Сіверську Україну проти наступу польсько-литовської шляхти, але не встиг побувати під стінами Збаража.

Анонімне польське джерело, в якому згадуються учасники виправи під Збараж, називає серед українських полковників і «ніжинського полков­ника Шумейка». Про це ж доповідав у Путивлі 13 липня і російський агент Жуков, котрий повернувся з новинами з Новгород-Сіверського. За його словами, Шумейко і Небаба стояли в Пилявцях. Однак ці полковники не брали участі у генеральній битві під Зборовом, бо мусили повертатися на Сівершину, де очікувався наступ ворожих військ. 31 липня 1649 р. Шумейко написав з Ніжина листа до брянського воєводи Н. Мещерського, вимагаючи відшкодування збитків ніжинському козаку-купцю Корнію Ананійовичу, який був пог­рабований брянським купцем Кольцовим. Блискуча перемога українського війська під Зборовом за­безпечила повстанцям досить вигідний Зборівський мир (18.08.1649). За його умовами, зокрема, створювалося 16 ко­зацьких полків загальною чисельністю в 40 тис. козаків. Одним з таких полків став Ніжинський (991 козак), на чолі якого був Прокіп Шумейко. У даному полку значилося 11 сотень, але фактично їх було 10; у кожній сотні налічувалося при­близно 100 козаків. Згадане анонімне польське джерело,-подаючи перелік козацьких полків, ставить чомусь поруч з прізвищем Шумейка слово «Біленький». Очевидно, це було прізвисько ніжинського полковника. Тоді у повстанському таборі значно загострилися суперечності між представниками різних угруповань. На відміну від центриста Хмельницько­го Шумейко (разом з Д. Нечаєм, С. Подобайлом, Кривоносенком — сином М. Кривоноса та деякими іншими) був одним з лідерів радикальної течії, яка не хотіла миритися з Річчю Посполитою до остаточної перемоги і не хотіла пускати поль­ську шляхту в її колишні маєтності, що лежали в Гетьманщині Шумейко проводив таку лінію не тільки на словах, а й на ділі, посилаючись на нібито існуючий наказ гетьмана «зараз ляхов і урядников, шляхту так на Україні, яко і у Сіверу вибивать». До того ж він посилав війська з-за Ворскли до Черкас, очевидно, для зміцнення позицій Кривоносенка.

У відповідь Б. Хмельницький видав 10 серпня 1650 р. наказ, у котрому відкинув довільні трактування його розпоряджень, гостро засудив дії Шумейка як такі, що чинять «не ведлуг ради і постановлення нашого», і вимагав від нього не пере­шкоджати шляхті повертатися до своїх маєтків. Мабуть, наді­йшла ще якась інформація, котра змальовувала Шумейка у невигідному світлі, бо наступного ж дня Хмельницький видав новий універсал, згідно з яким новим ніжинським полковником призначався бужинський сотник Лук'ян Сухиня, причому під­креслювалося, що останній повинен «непослушних карати і вольностей товариства нашого спостерігати, а подданих пансь­ких не укривати і аби тамо жадная своєволя не била».

Луже рідко Хмельницький, міняючи полковників, ставив на їх місце людину з іншого полку. Тут же довелося вчинити саме так, враховуючи величезний авторитет Шумейка і підтримку його дій з боку широкої маси козаків Ніжинського полку. Щоб якось присолодити гірку мікстуру, гетьман водночас видав універсал про заборону чинити кривди ніжинським міщанам. Важко сказати однак, наскільки міцними були позиції Сухині [2].

Бачимо, що 17 серпня 1650 р. Шумейко як ніжинський полковник пише з Ніжина листа до російського бєлгородського воєводи князя Б. А. Рєпніна. У ньому він вимагав повернути групі ніжинських купців їхнє майно, котре пограбував О. Отяєв, царський воєвода м. Олексіїва. Путивльський священик Іван Прохоров, котрий повертався з богомілля у Києві, побачив 4 вересня 1650 р. на дніпровій переправі ніжинського пол­ковника Шумейка, котрий з двома тисячами козаків поспішав на гетьманський заклик в Умань. Звичайно, найлегше це пояснити тим, що Шумейко виконував волю гетьмана, вис­ловлену в його наказі від 10 серпня: щоб полковник прибув до нього у Переяслав або інше місце. Але Прохоров побачив і на лівому боці Дніпра і М. Небабу, котрий на чолі 15 тис. козаків теж поспішав до Умані. Мабуть, обидва полковники мали не тільки з'ясовувати внутрішньополітичний курс укра­їнського уряду, а й взяти участь у молдавському поході. Після успішного походу на Молдавію восени 1650 р. Шумейко повернувся до Ніжина, і вже у січні 1651 р. ми знову бачимо його на колишній посаді.

Річ у тім, що розпочинався новий наступ каральних військ на Україну, крах Зборівського миру став очевидним, і тому гетьман повернув полковницький пер­нач Шумейку. 27 січня 1651 р. до Путивля приїхав з Чиги­рина російський агент Литвинов, який повідомив, що під час його перебування в столиці полковники уманський (Богун), брацлавський (Нечай) і ніжинський (Шумейко) писали гетьману про небезпечну концентрацію ворожих військ на кордонах. Ніжинський полковник брав участь у поході української армії під Берестечком у 1651 р. Деталей ми не знаємо, і тільки А. М'ясківський повідомляє про загибель Шумейка 10 липня 1651 р., під час відступу повстанців, які були в облозі: «Загинув під час цієї втечі Шумейко, старовинний козак років 80, котрий всі посольства з іноземними відправ­ляв».

Однак цьому повідомленню суперечить інше джерело — донесення російського агента В. Горегостєва. Останній побу­вав у Києві в серпні 1651 р., і, повернувшись до Росії, повідомив царського воєводу 11 жовтня 1651 р. про жорс­токі бої, котрі точилися під Білою Церквою. Сказав він і про бої на Сіверщині, зокрема про те, що під Любечем литовські війська на чолі з гомельським і пропойським старостою Зигмунтом Адамом Слушкою зазнали поразки від повстанців і були загнані в Любеч, де їх і взяли в облогу. Переможцями командували новий чернігівський полковник С. Подобайло, полковник (чигиринський наказний?) В. Литвиненко і ніжинсь­кий полковник П. Шумейко.

Далі сліди Шумейка губляться. Важко сказати, чи справді він загинув під Берестечком, або під час тяжких боїв на Сіверщині восени 1651 р., чи пізніше, чи, можливо, помер своєю смертю, бо мав уже поважний вік. Джерела поки що не розкривають своїх таємниць. Однак у 1653 р. полковниць­кий пірнач Ніжинського полку перейшов до славетного Івана Золотаренка, що непрямо, але також може свідчити, що смерть його попередника сталася в 1651 або ж 1652 р.

Ця неповна картина життя Прокопа Шумейка, яку вдалося відтворити на основі виявлених на сьогодні джерел, все ж дає право стверджувати, що ніжинський полковник відіграв дійсно велику роль у Національно-визвольній війні українсько­го народу середини ХVII ст.

• http://www.haidamaka.org.ua/0181.html

From grandparents to grandchildren