As of 18 August 2010, you must register to edit pages on Rodovid (except Rodovid Engine).

Микола Федотович Біляшівський b. 12 October 1867 d. 21 April 1926

From Rodovid EN

Person:725957

Lineage	Біляшівські
Sex	Male
Full name (at birth)	Микола Федотович Біляшівський
Parents ♂ Богдан Феодот Іванович Біляшівський [Біляшівські] ♀ Марія Тарнавська (Біляшівська) [Тарнавські] b. about 1845 d. 1871
Wiki-page	wikipedia:uk:Біляшівський_Микола_Федотович

Events

12 October 1867 birth:

child birth: ♂ Микола Миколайович Біляшівський [Біляшівські]

21 April 1926 death:

Notes

Микола Федотович Біляшівський народився в м.Умані Київської губернії (тепер Черкаської області). Навчався в 1887-1891рр. у Київському університеті, закінчив у 1891 році Новоросійський університет в м. Одесі.

1867 народився син Миколка коли йому виповнилося 4 роки, щоб вижити після смерті матушки Марії, родина переїхала до Києва і Миколка побачив золотоверхий.

Тоді Митрополит Київський, що мав резиденцію у Софії Київський призначає у 1871 році отця Феодота священиком до церкви Йова Багатостраждального при ново побудованій у 1863 році Лук’янівській в’язниці.

Український археолог, етнограф, мистецтвознавець, організатор музейної справи, громадський діяч, академік АН УРСР з 1919 року. Дійсний член товариства Нестора літописця при Київському університеті (1887), Одеського історичного (1890), Московських: археологічного, нумізматичного та географічного (1891), Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909), почесний член Української Академії мистецтв (1918) та ін.

Навчався з 1885 по 1891 у Київському університеті на юридичному факультеті, паралельно відвідував лекції з історії В.Б. Антоновича та А.В Прахова, а також у Новоросійському університеті в Одесі (закінчив у 1891) та Московському університеті на природничому факультеті (1892-93 рр.).

З 1891 року короткий час працював у Київському суді, 1892-93 рр. в Московському архіві міністерства юстиції та музеях міста, із 1894 завідуючим архіву бувшого фінансового управління царства Польського при Варшавській казенній палаті, згодом в Київському політехнічному інституті. Член редакції журналу “Киевская старина” та головний редактор “Археологической летописи Южной России”. Один з фундаторів та директор Київського міського художньо-промислового музею (зараз Національний художній музей України) колекції якого згодом лягли в основу зібрань Державного музею українського народно-декоративного мистецтва, Національного музею історії України, державного музею Т.Г. Шевченка.

Засновник та керівник Київського кустарного товариства (1906), тривалий час був інспектором кустарно-промислових шкіл Київщини. У 1906 р. Біляшівського було обрано депутатом першої Державної думи Росії, в якій він став одним із ініціаторів створення “Українського клубу”. З квітня 1917 р. член Центральної Ради. У березні 1917 р. призначений комісаром з охорони пам`яток Київської губернії, з вересня цього ж року очолив відділ музеїв і охорони пам`яток Генерального секретаріату. Після 1919 р. стояв на чолі етнографічної секції відділу мистецтв Народного комісаріату освіти УРСР. Працював у Кабінеті українського мистецтва, Етнографічній комісії АН УРСР, Етнографічному товаристві України та ін.

Біляшівський зробив значний внесок у розвиток музейної справи та охорони пам`яток старовини. Автор проекту першого закону України про охорону пам`яток історії, культури і мистецтва (1918), склав програму створення національних і регіональних музеїв, музейної реформи в Україні на наукових засадах. Фундатор історико-краєзнавчого музею Волині в місті Городок Рівненської області (нині краєзнавчий музей).

У 1887 році М.Ф.Біляшівський почав займатися археологією, коли брав участь у в розкопках на запрошення вченого В.Б.Антоновича. З 1888 р. він вже веде самостійні роботи на горі Кисилівка в Києві, розкопує ранньослов’янські могильники на Волині, дюнні стоянки вздовж Дніпра.

У 1902 році музейний комітет запропонував йому посаду директора. Археологічним відділом музею завідував В.В.Хвойка, художнім, військово-промисловим, етнографічним, історичним та нумізматичним – М.Ф.Біляшівський. М.Ф.Біляшівський віддав багато зусиль для збереження архітектурних пам’яток.

У квітні 1918 року М.Ф. Біляшівського обирають почесним членом Української академії мистецтв, а у травні 1919 р. – одним із перших дійсних членів кафедри археології Академії Наук УРСР. За період своєї творчої діяльності вчений повідомив про п’ять тисяч цінних знахідок на Княжій горі, написав близько 300 статей, записав багато народних пісень різних жанрів, загадок, прислів’їв і приказок, легенд і переказів, вертепних драм тощо; уклав українсько-російські діалектні словники волинських говірок.

Помер у м. Київ. Згідно з заповітом, похований у Каневі на Княжій горі, неподалік від могили Т. Шевченка. Архів Біляшівського зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.

У 1902-1923 pp. - директор Київського історичного музею. Досліджував археологічні пам-ятки на території України від кам-яного віку до раннього середньовіччя. Був редактором журналу ?Археологическая летопись Южной России¦ (1903-1905). Розшукував і збирав рукописи і художній спадок Т.Г.Шевченка.

М.Ф.Біляшівський багато зробив для розвитку музейної справи в Україні. Одна з вулиць м. Києва носить його ім-я.

Помер М.Ф.Біляшівський 21 квітня 1926р. і був похований у м. Каневі.

http://istvolyn.info/index.php?option=com_datsogallery&Itemid=30&func=detail&catid=2&id=775

12 жовтня 140 років від дня народження Миколи Біляшівського (1867-1926) українського археолога, етнографа, мистецтвознавця, музейного діяча. Засновника першого музею на Рівненщині в с. Городок Рівненського району.

Біляшівський Микола Федотович народився 12 жовтня 1867 року в м. Умані. Паралельно закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира (1890), Новоросійський університет в Одесі (1891) і природничий факультет Московського університету (1892-1893).

Після закінчення навчання працював в архівах Москви, Варшави, де виявив багато нових матеріалів з історії України.

У 1895 році Микола Біляшівський був запрошений бароном Ф. Штейнгелем для організації музею в с. Городок (нині село Рівненського району).

Як науковий керівник музею з 1895 по 1916 pp., він розробляв його структуру, експозиції, напрямки діяльності, складав інструкції, анкети, програми для дослідників. Для поповнення фондів музею новими документами, колекціями, науковими відомостями М.Ф.Біляшівський обходив чимало населених пунктів Волині та Полісся, зокрема був у Бережниці, Великих і Малих Цепцевичах, Кричильську, Степані, Більові, Клевані, Деражаному та ін.

Він знайомився з приватними архівами, бібліотеками, виявляв стародруки, давні літописні описи сіл, містечок, купував цінні експонати, записував фольклор. На основі зібраного матеріалу ним було укладено українсько-російські діалектні словники волинських говірок.

Особливо багато матеріалів принесли музею експедиції 1899 та 1900 років. Зібраними надходженнями, науковими здобутками ділився Микола Федотович на сторінках журналів „Киевская старина" та „Архив летописей Юго-Западной России".

Микола Біляшівський - один із фундаторів і перший директор Київського художньо-промислового музею (1902-1923).

У 1906 році його обрано депутатом 1-ї Державної думи Росії, де він був ініціатором створення „Українського клубу". У 1917 році призначений комісаром з охорони пам'яток Київської губернії, згодом очолив відділ музеїв і охорони пам'яток Генерального секретаріату.

М.Ф. Біляшівський зробив значний внесок у розвиток музейної справи та охорони пам'яток старовини. Автор проекту першого закону України про і охорону пам'яток історії, культури й мистецтва (1918), програми створення національних і регіональних музеїв.

Микола Біляшівський - один із засновників Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва (1910). Він почесний академік І Української академії мистецтв (1918), дійсний член Української академії наук (1919). Автор понад 300 наукових праць і публікацій.

Помер Микола Федотович у 1926 році у м. Києві. Згідно з заповітом похований у м. Каневі на Княжій горі. Архів вченого зберігається^в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

У 1983 році на вшанування пам'яті вченого у м. Рівному по вул. Драгоманова, 11, де у свій час він зупинявся, встановлено меморіальну дошку.