| As of 18 August 2010, you must register to edit pages on Rodovid (except Rodovid Engine). |
Федір Федорович Ходика Кобизевич b. about 1550 d. 1625
From Rodovid EN
| Lineage | Кобизевичі |
| Sex | Male |
| Full name (at birth) | Федір Федорович Ходика Кобизевич |
| Parents | |
| Wiki-page | wikipedia:uk:Ходика-Кобизевич_Федір_Федорович |
Events
about 1550 birth:
child birth: ♂ Андрій Федорович Ходика [Ходики] d. after 1651
child birth: ♂ Іван Федорович Ходика [Ходики]
child birth: ♂ Йосип Федорович Ходика [Ходики] d. about 1638
1625 death: Київ, Річ Посполита
Notes
Фе́дір Фе́дорович Ходи́ка-Кобизе́вич (бл. 1550 — 1625) — київський війт у 1613-18 рр. та 1621-25 рр.
Після смерті батька, мозирського боярина Федора з роду Кобизевичів, приїхав у 1579 році до Києва. У 1593 році отримав від брата Василя торговельні справи та місце магістратського райці (вищий чиновник магістрату). Після Берестейської унії очолив лави її київських прибічників. Багато років виборював посаду міського війта, але не міг її домогтися, поки не помер його конкурент Яцько Балика. Навіть тоді більшість міщан була проти Ходики-Кобизевича, але його кандидатуру підтримав воєвода Станіслав Жолкевський. Ходика-Кобизевич приділяв велику увагу київському замку. Він підтримав закон про утримання замку коштом міста і багато займався підвищенням його обороноздатності (зокрема за розпорядженням Жолкевського зрив вершину Уздихальниці, щоб з неї не можна було обстрілювати замкове подвір'я). А от від ремонту церкви Успіння Богородиці війт, який співчував уніатам, усунувся.
Відчуваючи ворожість більшості міщан та райців, у 1618 році Ходика-Кобизевич відмовився від посади війта, але через три роки був знову обраний. Це посилило його віру у свої керівні здібності, які він, зрештою, переоцінив: коли на початку 1625 року війт почав опечатувати православні церкви, його схопили розлючені міщани та козаки і втопили у Дніпрі.
...
Після смерті Василя Ходики, його брат Федір, що був тоді райцем в магістраті, розпочинає боротьбу за посаду війта. У 1613 році, попри протести громадськості, йому вдається досягти бажаного. Але вже через рік кияни з допомогою козаків спекалися Федора – ненависного війта з роду Ходик: відправили в Дніпро «води пити».
Наученный опытом Грековича, Ходыка медлил исполнением передачи церквей униатам, выжидая удобных для того обстоятельств; наконец таковые, по его мнению, представились в 1624 году. В конце предыдущего года погиб в Витебске под ударами выведенных им из терпения мещан, гонитель православия Иосафат Кунцевич: смерть его вызвала в польско-католическом обществе страшное раздражение и побудила правительство к крайне репрессивным мерам против православия. Желая воспользоваться удобной минутой и оказать правительству услугу, соответственную его настроению, Федор Ходыка решился покончить дело передачи церквей в Киеве. В сопровождении бурмистров, райцев и мещан своей партии и священника Трехсвятительской церкви Ивана Юзефовича, перешедшего в унию, он отправился опечатывать православные церкви. Но оказалось, что в среде киевских мещан страх перед правительственной реакцией, грозно и жестоко покаравшей Витебск, был слабее преданности своей церкви и своей народности. Ходыку окружила толпа мещан и квартировавших в городе Козаков; среди нареканий и попреков войт и его товарищи были схвачены: священнику Юзефовичу отрубили голову, войт же Федор Ходыка разделил участь Грековича, — его также бросили в Днепр «воды пити».
После трагической смерти Федора Ходыки осталось три сына его: Иосиф, Иван и Андрей. Сведения о них в архивных источниках весьма скудны и разрознены, но, хотя до некоторой степени, дают характеристику их деятельности: /184/ все три брата продолжают играть в городе видную роль и следуют направлению отца, они постоянно находятся в рядах той, слабой числом, но сильной поддержкой польского правительства городской аристократической партии, которая стремилась к проведению антинациональных целей среди киевского городского населения. Братья Ходыки являются не только, подобно отцу, поборниками унии, они, по примеру большинства дворян киевской земли, стараются примкнуть к господствовавшей народности, усваивая себе ее национальные характеристические черты. Все дошедшие до нас акты, составленные Ходыками, даже в официальных сношениях их с магистратом, писаны по-польски, а не порусски, все подписи их, в качестве райцев и свидетелей также на польском языке. Данные, собранные нами о судьбе их, заключаются в следующих немногих сведениях, которые мы перечислим в хронологическом порядке.
В 1631 году все три брата занимали должности райцев в магистрате, что видно из процесса, который они вели со своим двоюродным братом Федором Васильевичем Крыницким, пограбившим у них лошадей и возы с товарами в своем имении Басани, а также из подписей их на купчих крепостях, совершенных в этом году.
From grandparents to grandchildren
