Володимир Лиско b. 21 September 1882 d. 19 September 1964

From Rodovid EN

Person:484040

Lineage	Лиски
Sex	Male
Full name (at birth)	Володимир Лиско
Parents ♂ Василь Лиско [Лиски] b. 1852 d. 1916 ♀ Антонія Литвин (Лиско) [Литвини] b. 1846 d. 1897

Events

21 September 1882 birth: Камінка Струмилова

1907 - 1909 education: Іннсбрук

1909 graduation: доктор теології

1909 marriage: ♀ Іванна Анізія Цегельська (Лиско) [Цегельські] b. 1888 d. 1965

1910 ordination:

1910 - 1913 occupation: Олесько, Золочівський повіт, сотрудник

27 May 1911 child birth: Олесько, Золочівський повіт, ♀ Володимира Марія Лиско (Купчик) [Лиски] b. 27 May 1911 d. 20 June 1976

1912 child birth: ♀ Любов Олена Марія Лиско (Лешньовська) [Лиски] b. 1912 d. 2007

1913 - 1921 occupation: Городок, адміністратор парохії

14 August 1914 child birth: Городок, ♂ Роман Іларіон Марія Лиско [Лиски] b. 14 August 1914 d. 14 October 1949

1916 child birth: ♂ Олександр Андрій Марія Лиско [Лиски] b. 1916 d. 1991

1920 child birth: ♂ Маркіян Марія Лиско [Лиски] b. 1920 d. estimated 1945

1921 - 1948 occupation: Сасів, Золочівський повіт

1922 child birth: ♂ Михайло Йосафат Марія Лиско [Лиски] b. 1922

1930 child birth: ♂ Юрій Марія Лиско [Лиски] b. 1930 d. 1998

19 September 1964 death: Винники

Notes

Звернемося до постатей селянина Василя Лиска (1852–1916) із с. Лапаївка біля Камінки Струмилової (тепер Кам’янка-Бузька) та його дружини Антонії (1846–1897).

Про Василя Лиска відомо, що був він сином вільного селянина Константина Лиска (1832-1914) та кріпачки Марії. Був Василь заможним і розумним, був війтом села. У 1874 році Василь одружився із Антонією (саме так записане її ім’я в метричній книзі), дочкою Івана і Катерини Литвинів. Родинні перекази передають, що ті Литвини були шляхтичами з литовськими коренями, Івана чомусь називали “ґвардзістий”. Ймовірно, то пов’язане із його попередньою діяльністю, але це ще потребує дослідження. Антонія, за спогадами її дітей, завжди пам’ятала, що є шляхетського походження і відповідно поводилася, хоч вела звичайний селянський спосіб життя. Попри нелегку селянську працю та обов’язки, які накладало велике господарство і багатодітна родина, любила читати та заохочувала дітей до книжки і науки. Сама ж найрадше бралася за молитовник. І тут виявляється її основна риса – надзвичайна побожність, яка виділяла її з-поміж інших, теж належно релігійних односельців.

У своїх споминах, написаних на схилі літ, отець Володимир, батько о.Романа Лиска, зазначав: “День мойого рождества був замітний своїм торжеством і дивний мав вплив на ціле моє життя”. Справді, цей день був особливо урочистим, бо 21 вересня 1882 року, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, кардинал Сильвестр Сембратович посвячував новозбудований храм у Камінці Струмиловій. На цьому торжестві була і мати майбутнього священика Антоніна (як частіше вживається в родинній пам’яті) Лиско, яка вранці в часі Архиєрейської Служби Божої приступила до Сповіді і св.Причастя, а пополудні привела на світ сина Володимира.

Будучи чотирирічною дитиною, цей сільський хлопчик одного разу викликав неабиякий подив дорослих, коли заявив, що буде священиком. Але тоді лише мати була схильна вбачати в словах хлоп’яти Боже Провидіння.

Завжди і всюди о. Лиско пильно дбав не тільки про душі, але й про добробут та освіту українців. Вільний від душпастирської праці час теж присвячував своїм співвітчизникам. Читав по селах лекції, організовував читальні, засновував і керував господарськими товариствами (“Сільський господар”, “Овочева шкілка”, “Українська торгівля”), домагався відкриття українських шкіл і побудови нових громадських приміщень. А ночами о. Лиско подовгу засиджувався над своїми теологічними працями, які виходили окремими брошурами, а також їх друкували в церковних часописах. Неодноразово дописував і до народних часописів, бо надавав великої ваги формуванню суспільно-громадської думки. За свою діяльність о. Володимир Лиско всіляко переслідувався польською владою, двічі був арештований. За участь у проголошенні в Городку Самостійної України в 1918 році сім місяців відбув у таборі Домб’є, звідки чудом врятувався. Та найтяжча хресна дорога випала отцеві за совєтської влади, коли він відмовився приєднуватися до Російської Православної церкви і застерігав від того парафіяльних священиків. Два рази його арештовували, стільки ж побував на жорстоких слідствах. Сім років відбув у таборах Мордовії. Повернувся у 1955 році зі знищеним здоров’ям, немічний тілом, але сильний духом.