As of 18 August 2010, you must register to edit pages on Rodovid (except Rodovid Engine).

Александр Петрович Довженко b. 29 August 1894 d. 25 November 1956

From Rodovid EN

Person:393188

Lineage	Довженки
Sex	Male
Full name (at birth)	Александр Петрович Довженко
Parents ♂ Пётр Семёнович Довженко [Довженки] ♀ Одарка Єрмолаївна Цигипа [Цигипи]
Wiki-page	wikipedia:uk:Довженко Олександр Петрович

Events

29 August 1894 birth:

25 November 1956 death:

Notes

Рід Довженків - з козаків ще від середини XVIII століття. Найстарший з відомих предків - Карпо Довженко, який з Полтавщини переселився до Сосниці. Далі йде прадід Тарас, за ним - дід Семен, батько Петро, у котрого було чотирнадцятеро дітей, з яких залишились лише двоє: син Олександр і дочка Поліна. Решта померли, навіть не досягнувши працездатного віку. «Коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, - писав Довженко, - завжди, коли б я їх не згадав, в моїй уяві - плач і похорон». Дванадцять трагедій пережити батькам, які народили своїх дітей для життя, радості й щастя, - може заніміти від такого горя навіть чужа людина. А в того, хто це пережив, серце закам'яніти може.

Олександр Довженко народився 29 серпня (10 вересня за новим стилем (за іншими даними 12 вересня)) 1894 року у багатодітній селянській сім’ї на хуторі В’юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії (нині в межах селища міського типу Сосниця — одного із районних центрів Чернігівської області). Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану. Сім’я жила не дуже заможно: землі було немало, проте була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти у сім’ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди». Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще у дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі. Вчився Довженко у Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання»[1].

У 1918—19 рр. Олександр Довженко воює проти більшовиків у лавах армії УНР. Як свідчив Довженків земляк інженер Петро Шох (що пізніше емігрував), Довженко разом із ним був 1918 року вояком 3-го Сердюцького полку Української Армії. Це ж підтверджує і сестра першої дружини Олександра Довженка, згадуючи, «як заходив до них Довженко в сивій шапці зі шликом наприкінці 1917-го й на початку 1918 років, належачи до куреня Чорних гайдамаків, що брали участь у штурмі київського „Арсеналу“». Ці події згодом, через 11 років, Довженко зобразить у своєму фільмі «Арсенал», але вже по другий бік барикад. За свідченнями того ж Шоха, Довженко пережив у Києві у підпіллі німецькі, російсько-радянські, російсько-монархічні та польську окупації, не один раз буваючи під розстрілами. У серпні 1919 року він з двома товаришами втікає до Житомира. Коли місто зайняли червоні, він був заарештований Волинською ЧК, відправлений до концтабору як «ворог робітничо-селянського уряду», де протягом трьох місяців відбуває покарання. Своїм порятунком Довженко зобов’язаний письменнику Василеві Еллану-Блакитному[3]. Існує версія, що тоді ж його завербували чекісти[4]. Відомо, що в цей час він влаштувався викладачем історії та географії у школу червоних старшин при штабі 44-ї стрілецької дивізії в Житомирі[5].

Олександр Петрович Довженко народився 12 вересня (30 серпня - за старим стилем) 1894 року на околиці Сосниці - у В'юнищах на Чернігівщині. Сосниця у ті часи була невеличким провінційним містечком, а В'юнища взагалі нічим не відрізнялися від типового українського села: ті ж побілені хатки у затінку з садів, мальовничі покручені вулички, де годі розминутися двом возам, спориші під тинами, човни у клунях, бо ж поруч Десна, яка в лиху годину прохарчує не згірще від орного поля. У своїх батьків Олександр був сьомою дитиною, а всього дітей народилося багатенько навіть і як на ті часи й селянську сім'ю, та далеко не всім судилося дожити до зрілого віку. Сам письменник в дорослі роки з непідробленим сумом писав: "Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі недосягши працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, в моїй уяві плач і похорон". Над сім'єю Довженків, очевидно, дійсно тяжів якийсь фатум, бо дійшло до того, що в один день, коли наймолодшому, майбутньому генієві України, не було ще й року, від пошесті померло аж четверо синів-соловейків: Лаврін, Сергій, Василь, Іван. Мати буквально вимолила у Бога життя останньому - Олександрові, інтуїтивно вгадуючи в ньому велику людину в майбутньому. З того часу вона не переставала щодня і щоночі благати: "Залиш мені, Господи, Сашка, оберігай його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як я його люблю". Довженкознавці свідчать, що сім'я батьків майбутнього кінорежисера мала славний родовід. Довженки ніколи не були кріпаками, належали до козацького стану, а на Чернігівщину предок Довженків Карпо переселився з Полтавщини ще у XVIII столітті. У Карпа був син Григорій, у Григорія - Тарас, який мав багато синів, що їх у Сосниці по-вуличному величали Тарасовичами, а серед них - і Семен, дід Олександра, а в Семена - Петро і Самійло, відповідно батько й дядько Олександра Петровича. У В'юнищах рід Довженків поважали аж настільки, що з вісімдесятих років XIX століття та вулиця, якій пізніше дали ім'я Шевченка, називалася просто Довженковою. Батько майбутнього письменника був хліборобом, рибалкою, смолярем (діхтярем), перевізником на Десні. Неграмотний Петро Довженко ("...Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості"), на свою біду, відзначався романтичною вдачею і в тяжкому буденному житті ніяк не міг пристосуватися й знайти собі місце: те, про що він мріяв, виявлялося недосяжним, те, що давало життя, - надто прісним і нудним. Та свого єдиного вцілілого сина він мріяв бачити людиною, яка досягла хоч якоїсь вершини, тому твердо постановив будь-якою ціною "вивчити свого сина на пана". Мати - Одарка Єрмолаївна Цигипа - як свідчив син, мабуть, "народилася для пісень", але "проплакала все життя". Була вона дочкою талановитого ткача-художника, від якого успадкувала любов до пісні й чудовий голос. Про свого батька ця жінка залишила зворушливий спогад: "Ото було тче і так співає, тільки човник бігає... А часом співає-співає та й заплаче, Їй-Богу, правда".