Олександр Маринеско b. from 2 February 1912 - 15 January 1913 d. 25 November 1963

From Rodovid EN

Events

from 2 February 1912 - 15 January 1913 birth: Полтавщина, Лохвиця

25 November 1963 death: Ленінград, РРФСР, СРСР

Notes

Життєвий і службовий шлях легендарного підводника нерозривно пов’язаний із морем. У 1933 році він закінчує штурманське відділення Одеського морського технікуму, згодом — вище морехідне училище, Морську академію. За спецнабором його зарахували на курси командирів-підводників. У роки війни командував підводними човнами «М-96» («Малютка») і «С-13». Слава про відважного радянського підводника Маринеско линула далеко. Це він 30 січня 1945 року в районі Штольпмюнде (Балтика) потопив гігантський лайнер фашистського флоту «Вільгельм Густлов» водотоннажністю 25 тисяч тонн, на борту якого перебувало більш як сім тисяч фашистських солдатів і офіцерів, які втікали від радянських військ із Данціга.

На «Густлові», який до виходу в море був плавбазою школи підводників, було три тисячі навчених спеціалістів-підводників, якими можна було укомплектувати понад 70 екіпажів нових підводних човнів. Під час того самого походу човен «С-13» під командуванням капітана третього рангу Маринеско торпедував великий військовий транспорт «Генерал Штойбен», яким переправлялися з Кенігсберга 3600 солдатів і офіцерів вермахту. Після цих подій Гітлер оголосив Маринеско своїм ворогом номер один.

За роки минулої війни такого подвигу в морських боях не здійснив ніхто. Здавалося б: нашому землякові напевно світила зірка героя. Та на той час не судилося. Саме тими днями Маринеско припустився серйозного порушення військової дисципліни, за іншою версією — його спровокували це зробити. А насправді, у тій трагічній історії була замішана жінка-іноземка, шалена пристрасть. Від того часу його «повели» співробітники військової контррозвідки «Смерш». Без поважних причин живу легенду звільнили зі служби на кораблях військового флоту, на суші йому не давали роботи за фахом. І не лише на суші. Не маючи достатньо років вислуги морського офіцера, Олександр Іванович жив на мізерну пенсію інваліда другої групи загального захворювання у великих злиднях, інколи без шматка хліба. А цупкі руки «смершівців» не випускали його зі своїх лабет. Вони «зліпили» на нього кримінальну справу і запроторили героя війни в табори ГУЛАГу...

Та не залишили в біді Олександра Маринеско побратими-підводники. Допомагали морально й матеріально, домоглися дострокового звільнення від нічим не вмотивованого покарання, а згодом і присвоєння звання Героя Радянського Союзу. Та це вже було в 1990 році, після смерті О. Маринеско. До речі, його мати, наша землячка Тетяна Маринеско (Коваль), пережила сина, була на його похоронах у Ленінграді і, як засвідчують очевидці, трималася досить мужньо... А пам’ять про відважного моряка віднедавна свято шанують і в невеличкому містечку на Полтавщині — Лохвиці.

http://www.golos.com.ua/article/239719

From grandparents to grandchildren